9.3. Трансформація недемократичних режимів
9.3.1 Глобальний процес демократизації
Трансформація недемократичних політичних режимів і перехід до демократії значного числа держав – це одна з найсуттєвіших складових сучасного світового політичного процесу, який переживає третю і саму потужну хвилю демократизації. (див. табл.9.2).
Отже, третя хвиля демократизації, яку зараз переживає людство, почалася в середині 70-х років в країнах Південної Європи: Португалії, Іспанії, Греції. Потім, у 80-ті роки збанкрутували диктаторські режими в Чілі, Аргентині, Парагваї, Бразилії, Південній Кореї, на Філіпінах тощо. Особливе значення мав 1989 рік- рік оксамитових і не тільки оксамитових ( Румунія ) революційних переходів у країнах Центральної та Східної Європи. Нарешті, на початку 90-х років з тоталітарними режимами покінчили країни СРСР. Усього з комуністичним тоталітаризмом порвали 28 держав, що входили до складу СРСР і так званого соціалістичного табору. Більшість із них обрали шлях демократії.
Таблиця 9.2
Три хвилі демократизації за Хангтінтоном
Вивчення загальних і специфічних рис переходу до демократії у цих країнах здійснюється на основі двох теоретичних підходів: інституційного і генетичного. Перший допомагає одержати відповідь на запитання, які інститути найбільше сприяють стабілізації демократії в тій чи іншій країні, а отже, дає змогу окреслити підходящий для неї інституційний дизайн. Другий аналізує молоду демократію, що формується в перехідних суспільствах, під кутом зору її зародження і розвитку, намагається передбачити можливі стадії переходу.
В межах теорії переходу аналізуються спільні та відмінні риси процесів демократизації в різних країнах, стадії та фази трансформації. Враховується значення політичної і правової традиції, навичок громадянського життя для утвердження демократичних інститутів. Пропонуються найбільш підходящі форми демократичного правління та робляться прогнози щодо майбутнього. Вчені прагнуть, передусім, пояснити чому перехід до демократії, що починається одночасно і при зовні однакових чи дуже подібних умовах, в одних країнах відбувається успішно, а в інших ні; від чого залежить тривалість і специфіка руху до демократії; в чому полягає і від чого залежить її остаточний успіх.
9.3.2. Делегітимізація і лібералізація недемократичних режимів як передумова і підготовча стадія переходу до демократії.
В основі наростання кризи недемократичних режимів лежить втрата політичною елітою контролю над соціально-економічними процесами і одночасно втрата правочинності її панування в очах суспільства, тобто делегітимізація влади. З точки зору тривалого і стійкого поступу як тоталітаризм, так і авторитаризм показали свою нездатність адекватно реагувати на виклики часу, забезпечувати динамічний економічний і соціальний розвиток, свою протилежність природі сучасної цивілізованої людини, відверте нехтування її інтересами. Все це переконливо доводить, що вони вичерпали себе і потребують заміни.
Хоча процес трансформації недемократичних режимів у демократичні у різних країнах проходить по різному, зі своїми проблемами та труднощами, успіхами та перешкодами, йому притаманні і певні спільні риси, що дозволяють визначити його сутність та виділити стадії і типи переходів у різних країнах. Переходом називають такий спосіб заміни політичного режиму, який характеризується зламом інститутів попереднього режиму при збереженні правової неперервності. Інакше кажучи, перехід – нереволюційний спосіб інституційної трансформації.
Процесові переходу, здебільшого, передує лібералізація старого режиму як підготовча стадія переходу до демократії. Етапу лібералізації притаманні наступні процеси:
делегітимізація влади і втрата нею авторитету веде до наростання суперечностей і конфліктів в стані старої правлячої еліти;
в еліті відбувається розкол на прихильників “твердої руки”, що виступають за виведення режиму з кризи шляхом жорсткого регулювання суспільних відносин аж до застосування насильства та прихильників “м’якої лінії”, які ...
